У житті наших предків не було можливості отримати хороше лікування, до прикладу як зараз. У минулих століттях було багато епідемій і ліків для порятунку було обмаль. Страшні недуги заполонили й території України, зокрема Буковину. У цьому матеріалі на ichernivchanyn.com наша редакція більш детально розповість про перебіг хвороб у Чернівцях.
Поява захворювання
Під час австрійської й румунської влади на Буковині ширились різноманітні захворювання. У 17 столітті німецький мандрівник писав, що на чернівецьких землях лютує чума й холера, а для подавання цих недуг використовують лише один спосіб – карантин.
У середині 18 століття командувач австрійськими військами на Буковині скаржився, що санітарні умови у краї вкрай жахливі. У Чернівцях не було цирульника, хірурга чи лікаря взагалі. Під час полог буковинські жінки ризикували життям, тому що у місті панувала забобонність, а також невігластво. Адже хворих жінок на чуму або холеру лікували зазвичай забобонними методами. Тобто ніяких запобіжних заходів проти недуг не вживали.
Поширення й жертви
На початку 1831 року в Садгорі поширилась холера. Навесні від цієї хвороби померло 125 осіб. У Чернівцях загалом від холери загинуло близько 300 людей. У цей період не дозволялось наближатись до хворих на холеру, зокрема й священникам. У результаті багато чернівчан були не відспівані. Хворих причащали через віконце. Супроводжувати покійників на кладовище заборонялося. Для поховання померлих від холери на горбі Горече було відведено два цвинтарі: один – для християн, інший – для євреїв. До хворих лише допускали лікарів й санітарів. Вони повинні були знаходитися впродовж трьох тижнів у тому ж приміщенні, де лежав хворий.
Найактивніший спалах холери відбувся влітку. Тоді вдень хворіло понад десять людей. З трьох хворих двоє зазвичай помирало. Згідно з офіційними даними восени 1831 року на Буковині був 91 населений пункт уражений холерою. Із 5417 хворих 2728 видужало, а 2504 – померло.
У 1848 році літо для Буковини було дуже сухим й спекотним. У місті було настільки спекотно, що було неможливо доторкнутися до стін будинків, які розташовувались на сонячній стороні. До цих важких реалій доєдналось й поширення страшно недуги – холери. Восени ця хвороба охопила 122 населених пункти Буковини. До найбільш уражених холерою місць належали Чернівці. За 22-25 липня захворіло 239 осіб, з яких 94 померло. Якщо взяти до уваги, що у місті тоді нараховувалося не більше 20 тисяч жителів, то за перший місяць епідемії захворіла чверть населення, кожен тридцятий мешканець помер.
У 1866 році у Чернівцях був голод. Через це лихо у місті спалахнула епідемія тифу. Згодом вона поступово перейшла у холеру. Чернівчани втікали з міста, через те, що хвороба набирала не знаних обертів. Ширились чутки, що були зафіксовані спалахи чуми. Помирало багато людей. Похорони відбувалися вночі. Чимало померлих, у яких не було родичів, скидали на холерному кладовищі у великі ями і засипали вапном та глиною.
1866 року в Чернівцях від тифу і холери померла загалом 2261 особа, що становило п’ятнадцяту частину міського населення. В усій Буковині було уражено 150 місцевостей. Із 12 тисяч хворих померла майже половина.
Важкі випробування випали на долю населення Буковини в роки Першої світової війни. Епідемії висипного та черевного тифу, захворювання на дизентерію були масовими. Від них помирали тисячі людей – як військових, так і цивільних. 1918 року на Буковині захворіла на віспу 291 людина, на висипний тиф – 275, на черевний – 302, скарлатину – 208 осіб.
Для боротьби з інфекційними захворюваннями на Буковині в 1918-1928 роках створили 10 санітарних лазаретів та 27 диспансерів. У місті ввели обов’язкове щеплення проти віспи. У 1929-1938 роках санітарну медицину в Чернівцях реорганізували, зокрема створили служби вакцинації.