Українська медицина наповнена справжніми професіоналами, які присвячують своїй роботі усе життя. До таких відноситься й чернівецька лікарка Марія Мельничук. У цьому матеріалі на ichernivchanyn.com ми більш детально розповімо про історію чернівчанки, що рятує життя.
Шлях до медицини
Марія Мельничук пригадує, що у дитинстві її батько мріяв, аби його єдина донька стала лікаркою. Він купував для неї дитячі набори медичних інструментів, якими дівчинка гралася.
Батько Марії був військовим. Після важкої хвороби, він отримав інвалідність. Тож дуже часто до їхнього будинку приходили медики. Змалку дівчинка не боялась ні шприців, ні уколів, а навпаки у неї проявлялась цікавість до медицини. Батьки були дуже щасливими, коли Марія стала студенткою Чернівецького медичного інституту.
Карʼєрний розвиток
Після закінчення інституту Марія пішла на станцію швидкої допомоги, де пропрацювала 10 років. Станція тоді знаходилася на Соборній площі.
Марія пригадує, що тоді було досить важко. Було багато викликів. Із кожним роком їх ставало дедалі більше й більше. Найважчими були ночі, які забирали все здоров’я. Не було часу навіть декілька хвилин відпочити. У той час не було форми для працівників і медики їздили на старих машинах. Між собою вони їх називали «пентагонами». Досить часто траплялись випадки, коли машина застрягала у болоті, і працівники швидкої просили людей, аби допомогли виштовхати її. Часто траплялися й конфліктні хворі. І з кулаками кидалися на лікарів, і сокира летіла.
Ті, хто повірили
Зрештою Марія Василівна вирішила піти зі станції. Влаштувалася терапевткою в Чернівецькій міській поліклініці № 1.
Швидка допомога стала хорошим досвідом для чернівчанки. Під час роботи у лікарні траплялись важкі випадки: кровотечі, бронхоспазми, гіпертонічні кризи, інсульти, інфаркти. Після швидкої для Марії це було неважко, адже вона за ті роки бачила багато.
Згодом почалася медична реформа. Дільничні лікарі повинні були укладати декларації зі своїми пацієнтами. Марія Мельничук неабияк була вдячна тим пацієнтам, які повірили в неї й довірились, і підписали декларацію саме з нею. У лікарки достатньо пацієнтів, яких можу гарно обслужити і надати їм достойну допомогу. На думку Марії, у їхній роботі варто ще бути й психологом. Пацієнти часто діляться своїми проблемами з лікаркою. Після розмов з нею їм стає легше.
Багатьох своїх пацієнтів Марія знає протягом 20-30 років. Спершу приходили батьки, потім їхні діти. Для кращого надання послуг, чернівчанка постійно вчиться, відвідує різні курси підвищення кваліфікації. Щоби навчитися працювати на комп’ютері, жінка винайняла спеціаліста, якому платила гроші за уроки.
Під час пандемії коронавірусу Марію турбували пацієнти цілодобово. Дзвонили, ставили запитання, радились. Але лікарі теж люди, і вони хочуть відпочити після важкого дня. Тож медики поставили це питання перед головним лікарем. Їм дозволили приймати телефонні дзвінки від пацієнтів із восьмої години ранку до восьмої вечора. Дільничним лікарям зняли домашні виклики. Але вони все одно навідуємося до важкохворих.
На думку Марії, найважче в її роботі це ставлення деяких людей. Адже хтось ставиться занадто зверхньо до медика. Лікарка вважає, що старше покоління ще має повагу до лікаря, а молодь агресивніша. Чернівчанка ніколи не пошкодувала, що обрала цю професію. Вона вже могла би піти на пенсію, але без цієї роботи не уявляю життя. Марія постійно цим жила і живе надалі.
Тож лікарі у будь-яку епоху робили все можливе, аби врятувати людське життя й продовжують свою справу. Кожен на своєму місці призначення.