Ще з давніх часів на території Буковини проживали різні народи. Кожен з них сповідував іншу віру. Тож у краї будували церкви різних конфесій. У цьому матеріалі на ichernivchanyn.com ми розповімо історію костелу єзуїтів, який розташований у Чернівцях.
Поява
У другій половині 19 століття у Чернівцях з’явились перші представники найчисленнішого католицького чернечого ордену. Їх називали єзуїти. Вони прагнули поширювати свою діяльність на території Буковини. Чимало жителів краю підтримували єзуїтів. Серед них були бургомістр Чернівців Антон Кохановський, професори університету Хіллер, Скедел та Холбан тощо.
У 1885 році у Чернівцях призначили першого отця єзуїтів. Ним став Симон Тиховський. На початку своєї діяльності священник проводив служби Божі у невеличкій місцевій каплиці. З кожним роком кількість єзуїтів у місті збільшувалась, тож виникла потреба побудувати костел для богослужінь. Ініціатором цієї ідеї став отець Францішек Ксав’єр Еберхард.
Для спорудження святині обрали тодішню площу Фердинанда. Адже саме цю ділянку пожертвувала місцева влада церковній спільноті. Саме будівництво потребувало чималих коштів. Тож гроші збирали по всьому світу. Благодійні внески на майбутній костел робили і багаті, й бідні. Загалом зведення костелу обійшлось у 175 тисяч флоринів. Автором будівничого проєкту став директор Чернівецької вищої промислової школи професор Ляйцнер.
У храмі було зроблено чимало розписів. Автором був художник Каша з Миколаєва. Також у церкві був встановлений орган, який виготовили у Німеччині. Згодом з Великої Британії привезли три дзвони. Найбільший з них назвали “Серце Ісуса”.
Діяльність костелу
Чернівецький костел освятили у червні 1891 року. Цю подію відвідали предстоятелі та віряни трьох віросповідань: католицького, православного і юдейського. У 1894 році була освячена чернівецька парафія єзуїтів. Через рік відбулось святкування з нагоди присвоєння костелу імені “Найсвятішого Серця Ісуса”.
Цей храм було оголошено ректоральним. Це означало, що у костелі не можуть проводитись звичні обряди для парафіян, а саме таїнство хрещення, шлюб, відспівування. У святині проводили лише таїнства хрещення для католицьких священників.
Доля храму після Другої світової війни
Під час Другої світової війни у костелі було освячено чимало євреїв, які вирішили прийняти католицизм, аби залишитись живими. Тож все-таки одне з правил костелу було порушено.
У 1940-1941 роках храм продовжував свою діяльність, залишаючись під пильним наглядом НКВД. У 1945 році єзуїти передали костел православним вірянам. Згодом святиню відібрали і у них. У 60-х роках 20 століття храм перетворили на архів. Для цього в ньому провели реконструкцію, під час якої розбили вітражі, розібрали колони, розбили висоту святині на три поверхи. У вівтарі влаштували директорський кабінет, а всі церковні речі, скульптури й навіть дзвони вивезли. Також орган святині винесли на подвір’я і залишили гнити. Вірменам, які хотіли придбати інструмент для своєї церкви, його не продали. Елементи декору, що символізували хресну дорогу, посеред ночі зривали зі стін і крізь вікна скидали на землю.
У 2010 році храм повернули католицьким парафіянам. Тоді почалась реконструкція будівлі. До цього процесу долучились люди різних конфесій, такі віряни, як православні Київського патріархату, греко-католики, протестанти, іудеї, атеїсти. Ці люди-волонтери приходили щосуботи, працювали разом і ніхто не сварився між собою.
Під час ремонтних робіт парафіяни костелу молились у невеличкій каплиці, в будівлі академії мистецтв, яка колись була помешканням настоятеля.