Буковина, як і Прикарпаття, Галичина та Закарпаття, славиться своїм ткацтвом, яке раніше було дуже широко поширене. Та й тепер у кожному селі та містечку є майстрині, вдома в яких збереглися бабусині ткацькі верстати, вони володіють необхідними навичками та виробляють ткані полотна та різноманітні вироби – одяг, тайстри (торби), скатертини та серветки, плахти. Така ручна робота високо цінується, ткалі мають багато замовлень, постійних клієнтів, в тому числі й за кордоном, пише ichernivchanyn.com.
З історії ткацького ремесла
Виробництво тканин — одне з найдавніших ремесел людини. Суть технології в тому, що з допомогою спеціального пристрою виготовляється полотно шляхом переплетення необроблених (суворих) ниток з натуральної пряжі (коноплі, льон, бавовна, шовк, вовна).
Найдавніші примітивні ткацькі верстати, без стійок-станин, були відомі за часів Давнього Єгипту, хоча є прототипи, знайдені на стоянках пралюдей часів палеоліту. На околицях сіл Звенячин та Ленківці археологами виявлено глиняні пряслиці для дерев’яних веретен, а у Магалі та Поливаному Яру – тягарці для ткацького верстату та обгорілий клубок конопляних ниток.
Перша письмова згадка датується 457 роком нашої ери — такий механізм описав один давньогрецький історик, ім’я якого невідоме.
З розвитком технологій верстат ставав складнішим — спочатку він був переносним, на сохах. Його ткаля, по суті носила на собі, під час роботи спираючись спиною в якусь опору. Потім з’явився стаціонарний варіант — рамний, достатньо громіздкий, але більш продуктивний. Проривом став винахід в першій половині XVIII ст. Джоном Кеєм летючого човника. У кінці того ж віку був винайдений механічний ткацький верстат, який перевів ткацтво в статус промислового виробництва тканин.
На території України під час археологічних розкопок знайдені деталі простих ткацьких верстатів, яким понад 5 тисяч років. Давні слов’яни вирощували коноплі та льон, пряли з вовни, а ткалі своїми витворами славились далеко на межами Київської Русі. Приїжджі купці дорого платили за якісні тканини та везли їх в королівські палаци Європи. З Х століття зустрічаються згадки про чудові русинські свитки, юпки та опанчі, тонкі простирадла та теплі ковдри.
Сьогодні ручне ткацтво відноситься не стільки до ремесел, як до виготовлення предметів декоративно-ужиткового мистецтва. Це й не дивно, адже кожен виріб, візерунок — справжній мистецький витвір, авторський, ексклюзивний і дуже гарний.
Традиції буковинського ткацтва
Перші документальні згадки про ткацьке ремесло на території Буковини відносяться до XI століття нашої ери, коли край входив до складу Давньоруської держави. В той час місцеві жінки уже вміли виготовляти не тільки грубі полотна, але й ткали тонкі тканини з конопель та льону на хустки та сорочки, рушники, верети, рядна, виготовляли вовняні плахти, покривала, килими, коци, ліжники. Вони були яскраві, різнокольорові, або ж зі складними витканими чи вибивними візерунками. Особливо гарно прикрашали одяг, а також інтер’єри житла.
З часом, після введення християнства, багато тканин використовували для оформлення церков та пошиття одягу священиків.
У кожного регіону України є свої особливості ткацького переплетення ниток. На Буковині найчастіше використовують найпростіший спосіб, коли основа та піткання виступають на лицьовій стороні одинаково. Для цього використовують однакові нитки, тільки для вовняної пряжі основа береться нефарбована, а для піткання – фарбована та тонша.
Розповсюджені такі техніки ткання:
- гладке ритмічне;
- чиновате (скісне)
- качельця;
- смерічка (діагональне);
- луска – з багатьох дрібних елементів;
- перебірне – рельєфне, фактурне, з геометричними орнаментами;
- стрічкове.
Найбільш поширені в краї різнокольорові стрічкові узори, що складаються з ромбовидних розеток і клинців, які чергуються. Багатство орнаментів утворюється завдяки різним розмірам та пропорціям елементів, плямам різних кольорів.
Кожне село має свої традиційні домінуючі колористичні рішення та особливі візерунки. Наприклад, в Кіцманському районі переважають сині та зелені тони, на Хотинщині – червоний, у Вижниці – зелений, а в Новоселицьких селах – темно-зелений та лазуровий.
На всю Україну та за її межами славляться карпатські ліжники, які тчуть з грубої вовни з довгим (часом до 10 см) ворсом. Вони тугі, досить важкі, але дуже пухнасті та теплі. Домінантним кольором буває чорний або білий, візерунки – дуже яскраві, насичені.
Традиційним для буковинських майстринь є також ткане килимарство. Їх роблять з вовни, конопель, часто комбінуючи з лляними нитками для міцності. Найпоширеніші візерунки – геометричний та з рослинними мотивами. З геометричних фігур частіше використовують ромби, восьмикутники, зірки (звізди). Основне правило – орнамент обов’язково має бути симетричним. Правда, окремі ткалі могли додавати в узори свої деталі – зображення бантиків, кошиків, мисочок, фруктів, ягід, стилізованих фігурок оленів та птахів.
Повір’я буковинців, пов’язані з ткацтвом
Процес ткання вважався дуже відповідальним, з ним було пов’язано багато забобонів і правил виконання роботи.
Приступати до роботи можна тільки в хорошому настрої та чистому одязі, треба вмитися та переодягнутися.
Якщо після початку нового ткання в хату першим заходить чоловік, то робота вийде дуже гарною, а якщо жінка, то буде невдалою.
Вважалося, що після натягування основи, обов’язково потрібно виткати хоч кілька рядків в той же день, бо інакше ткаля буде привселюдно осоромлена.
Якщо дівчина лінувалася під час роботи, то казали, що їй дістанеться такий же чоловік-лайдак.
Готовий тканий виріб не можна було зразу віддавати або пускати в діло – він мав ще “ніч переночувати” на кроснах, а потім день повисіти на ганку.
Буковинська тайстра – нематеріальна культурна спадщина України
Серед тканих виробів на Буковині тайстра займає особливе місце. Це велика торбина, яку носять через плече на широкому ремені. Її призначення раніше було чисто утилітарне – в ній гуцули, які йшли з дому на певний час, носили їжу, речі.
Виготовлення тайстри – процес нескладний, тчеться полотно шириною до 40 см, довжиною 60-80 см, потім його складають вдвічі та по боках прошивають широким паском, залишаючи ремінь для зручності. Простоту конструкції ускладнювали декором – чудовими візерунками та поліхромністю.
Для виготовлення тайстр використовують практично всі технології ткацтва:
- закладне (килимове) плетіння;
- ворсове;
- перебірне;
- чинувате (саржеве);
- змішаним видом.
В першій половині ХХ століття тайстри уже більше вважалися декоративним елементом одягу чоловіків, їх, майже пустими, носили у святкові дні, навіть до церкви.
Сьогодні виготовлення тайстр більше хобі для майстринь, які зберегли ремесло ткацтва. Кожна з авторських торбин – справжній витвір народного мистецтва. В останні роки ті, хто володіє знаннями промислу, стараються залучати молодь, проводячи майстер-класи при музеях.
У квітні 2023 року цей культовий предмет внесли в почесний список нематеріальної культурної спадщини України з супровідним текстом:
Елемент під узагальненою назвою «Буковинська та бессарабська тайстра – традиції виготовлення та побутування» та з охоронним номером «059.нкс»
Нова інтерактивна локація в Чернівецькому скансені
Чернівецький обласний музей архітектури та побуту постійно приваблює відвідувачів новими цікавими експозиціями та атракціями в доповнення до постійно діючих. Навесні тут з’явилася унікальна інтерактивна локація: кожен охочий може долучитися до традиційного народного промислу — ткацтва.
Співробітники музею відновили та налаштували кросна — дерев’яний ткацький верстат, на якому буковинські господині ткали для родини та на продаж полотно, рушники, білизну, заглавники та десятки інших виробів для повсякденного життя та святкових подій.
У музеї мають намір постійно проводити майстер-клас з ткацтва, який не тільки покаже тонкощі роботи з кроснами, але й дасть можливість відвідувачам самостійно виготовити тканий рушник, скатертину чи сумку. Для того, щоби все робити правильно, ряд співробітниць самі навчилися ткати у сільських майстринь. Їх також будуть запрошувати для показу уроків.
Аналогічний досвід уже є — у музеї регулярно проводять майстер-класи з прядіння. Відвідувачам дають посукати коноплі для отримання ниток, вчать працювати з веретеном. Такі інтерактивні заняття користуються великою цікавістю, деякі відвідувачі приходять на заняття постійно, висловлюють намір опанувати давнє ремесло більш детально, як заняття для дозвілля.
Приватний Буковинський Музей-садиба народного ткацтва родини Китайгородських
У 90-х роках минулого століття родина Китайгородських з села Нагоряни вирішили заснувати музей народного ткацтва. Ідея належала Вікторії Китайгородській, яку бабуся та мама навчили цьому ремеслу в 12 років. Творча робота дівчину дуже захопила, вона зробила її справою свого життя. Жінка за свої 80 років виготовила майже тисячу різноманітних виробів, за що отримала мистецьку премію імені Георгія Гараса.
Пані Вікторія перевагу дає створенню рушників, килимків, гобеленів з вовни. Пряжею її забезпечує чоловік Микита Костянтинович – він завів велику отару овець, сам заготовляє руна, а дружина з дочками їх пряде та тче чудові вироби.
У домашньому музеї-садибі не тільки приклади особистої роботи майстрині. Вона збирала старовинні ткані речі у сусідів, по навколишніх селах, їздила іншими районами і збирала найцікавіші предмети, пов’язані з цим ремеслом. В музеї постійно багато відвідувачів, господиня часто проводить майстер-класи для школярів.
Донька ткалі Віра стала письменницею та пропагує народну буковинську культуру по всьому світі. А онука пані Вікторії – Леся Воронюк є засновницею Всесвітнього дня вишиванки. Зараз жінки зайняті розширенням музею та заснували школу килимарства.
