Українська мова дуже цікава, різноманітна та має у своєму складі багато діалектів. Варто зазначити, що діалект відрізняється від суржика, адже це територіальний різновид національної мови, в той час як суржик має в собі елементи однієї або кількох мов та руйнує кожну з них. Діалекти в Україні поєднуються в наріччя і до одного з них належить також покутсько-буковинський діалект, який поширений у Чернівецькій області, пише ichernivchanyn.com.
Ми розповімо Вам про основні особливості мови та діалекти Чернівецької області у матеріалі.
Як територія України ділиться на діалекти
Вся територія України поділяється на 3 основних наріччя: північне, південно-західне та південно-східне. Називаються ці діалекти відповідно до територій, на яких вони поширені. Найбільшу різноманітність в Україні має південно-західне наріччя, в якому нараховується найбільше діалектів. До цього наріччя належить і Чернівецька область.
Північне наріччя ділиться на західнополіський, середньополіський та східнополіський говори.
Південно-східне наріччя поділяється на середньонаддніпрянський, слобожанський та степовий говори. До слова, сучасна українська літературна мова утворилася саме на основі середньонаддніпрянського діалекту.
Південно-західне наріччя має у своєму складі найбільше говорів (діалектів): волинський, подільський, наддністрянський, надсянський, покутсько-буковинський, гуцульський, бойківський, закарпатський та лемківський.
Загалом на Буковині поширений покутсько-буковинський діалект з деякими рисами гуцульського на західній частині області та подільського на сході у Північно-Бессарабській частині.
Найбільше діалекти поширені у сільській місцевості, проте і у містах вони можуть спостерігатися.
Покутсько-буковинський діалект: фонетичні особливості
Основним діалектом нашої області є покутсько-буковинський, який поширений ще і на території етнічного Покуття. Цим діалектом розмовляють у більшості районів нашої області окрім румуномовних сіл.
Основними фонетичними особливостями покутсько-буковинського діалекту є:
- [а] яке стоїть після м’яких приголосних переходить в [е], [и], [і] — у наголошеній та ненаголошеній позиціях: “порьидок, “шєпка” і “шіпка” і тд;
- затвердіння [с], [ц] у кінці та в суфіксах слів: хтос, хлóпец, дес, отéц, ниско, ходилисте та ін;
- оглушення приголосних в кінці слова: біп, л’íсти, сат, тхáк’і;
- пом’якшення приголосного [р], а саме в іменниках з суфіксом -ар: віўч’ер’, косáр’;
- частка ся у дієсловах видозмінюється та ставиться перед дієсловом: си вмив, си вбрав;
- використання в орудному відмінку словоформи без й: рукоу, ногоу та інші.
Лексичні особливості покутсько-буковинського діалекту
Лексика північно-буковинського діалекту дуже різноманітна і цікава. Цікавим та досить унікальним явищем є залишки двоїни у буковинському діалекті. Раніше у нашій мові було поняття однини, множини та двоїни, згодом ця двоїна втратилася, проте деякі особливості та залишки є саме в буковинському діалекті. Прикладами цього є словосполучення “дві вікні”, “дві хаті”, “дві відрі” та інші подібні.
Для покутсько-буковинського діалекту характерні багато цікавих лексичних явищ та слів: тайстра – сумка, торба; грінка – шматок хліба; порекло – прізвисько; дручок – рубель до воза; путня – відро та ін.
Також цей діалект має деякі іншомовні запозичення, а саме з румунської мови: сараку – бідолаха; дзестри – придане; клака – толока, бринзя – солоний сир та ін.
Діалект також має певні лексеми, які запозичені разом з традиціями, до прикладу “нанашки” та “фіни”. Нанашко та нанашка – це вінчальні батьки або хрещені батьки, а фіни це ті, кого вінчали в церкві або ж хрестили, тобто вінчальні діти або похресники.
Цікавою особливістю діалекту на Буковині є також створення ступенів порівняння прикметників за допомогою слів май: май файний, май кращий і тд.
Загалом лексична база цього діалекту досить широка та по-своєму особлива.
Особливості гуцульського та подільського діалектів на Буковині
На території Чернівецької області поширений не лише покутсько-буковинський, а й подільський та гуцульський діалекти. Гуцульський діалект в області поширений на території Вижницького району (у гірських місцевостях), а подільський на території Дністровського (етнічна територія Північної Бессарабії).
Гуцульський діалект – це один з архаїчних говорів галицько-буковинської групи південно-західного наріччя і поширений він у гірських районах Чернівецької області. Головною особливістю гуцульського діалекту є його лексика, тож приведемо декілька цікавих прикладів: дук – багатий гуцул; гужваль – застуда; штрімфлі – панчохи; кутюга – собака; фертик – кінець та ін.
Для подільського же діалекту характерні:
- нерозрізнення ненаголошених голосних е, и та о: сило, шерокий, тубі, міні;
- твердість p перед голосними: бурак, расний, зора;
- твердість кінцевого звука ц: хлопец, місяц;
- перехід в у м у сполуці вн: рімний;
- наявність приставних приголосних в та г перед голосними: вогірок, гАндрій та ін.
У висновку варто зазначити, що діалект не є негативним явищем для мови. Літературний варіант української мови має дуже тісний зв’язок з загальною народною мовою, на базі якої вона і утворилася. Літературна мова взагалі дуже тісно пов’язана з територіальними діалектами і вона не протиставиться спільним рисам усіх місцевих діалектів на території одного народу.
Діалекти в мові існують здавна і їхня історія сильно пов’язана з історією загальнонародної мови та літературної мови. Місцеві діалекти підпорядковуються загальнонародній мові, яка завжди виступає як спільна ознака народу. Наявність діалектів не заперечує, а підтверджує існування загальнонародної мови.
Отже, мова нашого краю по-справжньому особлива та цікава, пізнавайте її та досліджуйте, адже це завжди викликає сильний інтерес. І пам’ятайте, що діалект не впливає на літературну мову негативно, а навпаки доповнює її.
