Коли мова заходить про технічний поступ, перші асоціації зазвичай пов’язані з мегаполісами чи промисловими гігантами. Проте Чернівці, місто з глибоким історичним корінням і багатою культурною спадщиною, відіграли не менш вагому роль у формуванні технічного обличчя регіону. Тут зароджувалися інженерні ідеї, реалізовувалися сміливі проєкти, а фахівці створювали обладнання, яке працювало не лише в межах області, а й далеко за її межами, пише ichernivchanyn.com.
У цій статті мова піде про техніку, що бере свій початок саме в Чернівцях. Ми розглянемо конкретні приклади: від запуску електростанцій і розвитку побутових машин до створення сучасних інноваційних рішень у сфері ІТ. Кожен етап технічної еволюції міста стане окремою віхою, яка формувала обличчя не лише Чернівців, а й усього західноукраїнського простору.
Парова електростанція 1897 року
Перші кроки електрифікації
Наприкінці XIX століття Чернівці перебували на хвилі індустріального розвитку. У 1897 році тут стала до ладу перша на території сучасної України парова електростанція. Її поява ознаменувала технічний прорив не лише для міста, а й для всієї Буковини, яка тоді входила до складу Австро-Угорської імперії. Об’єкт розташовувався на околиці міста, на вулиці Руській, що дозволяло оперативно обслуговувати центральну частину та промислові зони.
Запровадження електроживлення докорінно змінило життя чернівчан. Робота вуличного світла здійснювалася шляхом газових або нафтових ламп. Проте нова система забезпечувалася виключно електричними ліхтарями. Увечері місто набувало нового вигляду — замість тьмяного мерехтіння полум’я з’явилося стабільне і яскраве світло, яке додавало відчуття безпеки та зручності.
Зручні умови й отримали заклади соціальної інфраструктури: навчальні установи, урядові офіси, підприємства отримали можливість вести процеси праці за розширеним графіком. Також запустилися й інші технічні новації — зокрема електричного трамвая, що стартував у тому ж 1897 році.
Технічні деталі та персонал
Електрогенерувальна установка працювала на основі парових котлів, що нагрівалися вугільними топками. Отриманий пар обертав турбіни. Це запускало генератори змінного струму. Устаткування придбали в Німеччині у провідних компаній Siemens & Halske та AEG — на той час їх вважали одними із провідних у галузі електротехніки.
Передача струму ж проводилася через систему трансформаторів та кабелі, прокладені під землею.Такий метод мінімізував ризики ушкоджень унаслідок негоди та зберігав впорядкований вигляд вулиць. Початкова потужність об’єкта сягала 200 кВт — цього вистачало для забезпечення світлом головних районів і державних установ.
Об’єкт обслуговували фахівці з технічних училищ Австро-Угорщини. Частина з них здобула кваліфікацію безпосередньо в Німеччині. У штаті були інженери, котельники, електромеханіки, оператори. Всі процеси регулювали вручну — від температурного режиму до тиску пари й стабільності напруги.
Радіоцентр у Чернівцях — 30-ті роки XX століття
Радіомовлення — голос сучасності
Упродовж 1930-х років Чернівці впевнено заявляли про себе як осередок новітніх інформаційних технологій. Відкриття місцевої студії бездротового зв’язку стало подією, яку мешканці згадували як символ нового часу. Для багатьох жителів міста вперше стало можливим чути новини, голос диктора, живу музику. Не з паперу, не з афіші, а просто у себе вдома, з динаміка радіоприймача.
Зранку чернівчани налаштовували приймачі, щоб хоч трохи послухати про світові події. Увечері родини збиралися навколо дерев’яних коробок із мовцем — ловили кожне слово літературного читця чи талановитого виконавця.
Окрім того, мовлення велося різними мовами. Румунською, українською, німецькою, єврейською — ефір звучав зрозуміло для всякої людини. У кав’ярнях і крамницях люди ділилися почутим, обговорювали почуте в ефірі — мовна хвиля поєднувала громаду.
Промислове оснащення
За звичним тепер словосполученням “пряма трансляція” стояла складна система технічних засобів і людських зусиль. У центрі стояли лампові передавачі. Вони випромінювали сигнал далеко за межі чернівецьких кордонів. Працівники, на плечах яких лежав великий масштаб діяльності, часто залишалися за кадром. Працювали просто, щоб подарувати глядачу особливу мить.
Антени здіймалися над будівлями, ніби символізуючи зв’язок міста з усім світом. Передавальні щогли — високі, сталеві конструкції — стали невіддільною частиною буковинського горизонту. Усередині студії оснащувалися мікрофонами західноєвропейського виробництва.
Від локальних фабрик до індустріальних гігантів
Чернівецький завод “Гравітон”
Одним із найбільш впізнаваних символів фабричного підйому Чернівців у другій половині XX століття став завод “Гравітон”. Його створили у 1970-х роках як загальносоюзна ініціатива щодо розвитку електронної галузі в УРСР. Підприємство справді швидко набирало обертів, ставши точкою праці для тисячі жвавих мешканців.
Мануфактура виготовляла компоненти зв’язку, побутову електроніку та технічні прилади для промислових і військових потреб. Тут зібрали унікальне поєднання потужних виробничих цехів, дослідницьких лабораторій і досвідчених фахівців. Радіоприймачі, телефонні пристрої, пульти керування — усе це сходило з місцевих конвеєрів.
У колективі працювали як досвідчені інженери, так і молоді спеціалісти, які тільки-но завершили навчання у вишах. Також працівників заохочували брати участь в освітніх програмах, де з’являлася можливість підвищити кваліфікацію та освоїти новостворені технології.
У роки після здобуття Україною незалежності завод втратив колишні масштаби. Частина виробничих потужностей занепала, іншу було пристосовано під приватні компанії. Проте в історії міста ім’я “Гравітон” залишилося як приклад організованої, сучасної та масштабної промисловості.
Машинобудівні підприємства
Поряд з електронною індустрією в місті розвивалося машинобудування. Одним із провідних об’єктів у цій галузі був завод “Легмаш” — Чернівецьке машинобудівне об’єднання, створене ще у 1940-х роках. Основний напрям — виготовлення техніки для легкої промисловості: швейних машин, обладнання для текстильних комбінатів, механізмів для внутрішнього транспортування.
Варто й згадати про “Кварц”. Тут зосереджувалися на формуванні оптичних приладів та вакуумної техніки. Між цими виробничими установами існувала співпраця: деталі, виготовлені на одному об’єкті, використовувалися в складанні готової продукції на іншому.
Індустріальні комплекси Чернівців забезпечували містян роботою, стимулювали розвиток технічної освіти, формували середовище для інженерного мислення. Поблизу заводів зводилися нові житлові квартали, відкривалися школи, лікарні, культурні заклади. Місто розширювалося, набувало рис сучасного промислового центру західного регіону.
І хоча багато об’єктів із часом занепали або були розформовані, їхній внесок у міський розвиток — відчутний досі. Колишні промислові зони нині використовують для офісів, логістичних майданчиків чи майстерень малого бізнесу.
Сьогодення як період інновацій
Нове покоління технологій
Після тривалого періоду економічної стагнації 1990-х років, Чернівці поступово відновлюють статус регіонального осередку технічного розвитку. Хоча велика промислова база вже не функціонує в повному обсязі, буковинський край не втратив свого інженерного духу. Сучасне технологічне зачинання набуває нових форм — від цифрових рішень до розробки приладів у границях невеликих, гнучких команд.
Наразі рушієм механізованої трансформації сучасності стало ІТ-середовище. Чернівецький офіс компанії SoftServe почав діяти ще у 2014 році, і відтоді став важливою платформою для підготовки молодих спеціалістів у сфері програмування, UI/UX-дизайну та аналітики даних. Активно працює й компанія EPAM, що долучає місцеві таланти до реалізації міжнародних проєктів.
Не менш важливою є роль Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Тут функціонує факультет комп’ютерних наук, на якому активно впроваджуються STEM-програми. Студенти беруть участь у міжнародних хакатонах, змаганнях з робототехніки, а також проходять стажування у провідних українських та європейських фірмах.