Іноді старе фото може сказати про час більше, ніж сотні сторінок історії. Приміром, на пожовклій світлині, зробленій понад сто років тому, – вулиця Рінгпла (нинішня площа Ринок). Тоді ще без автівок, люди в капелюхах і парасолях, дитина з кошиком яблук… Здається, ось-ось зазвучить шум трамвая й запах свіжої кави долине з кав’ярні. Це не просто кадр. Це жива пам’ять міста, що досі дихає між стінами, які ми щодня минаємо, не здогадуючись, що вони вже бачили кілька епох, пише ichernivchanyn.com.
Старі фотографії Чернівців – це своєрідна “фотографічна археологія”. Вони зберігають те, чого вже немає. І це важливо, бо з часом знайомі нам сьогодні міські пейзажі також стануть для когось історичною фотографією…
Найвідоміші чернівецькі фотографи-археологи часу
Старі фотографії Чернівців – це живі свідчення епох, залишені в руках справжніх фотографічних археологів: митців, які документували повсякденність, моду, побут і людей Буковини. Одним із найвідоміших таких фотографів був Антон Ключенко. Він працював у Чернівцях ще в 1870-х, мав ательє на вулиці Ратушній (нині Головна) і виїжджав на фотосесії за межі міста. Там він знімав не тільки урочисті портрети, а господарські споруди, могили, навіть посмертні портрети. Антон Ключенко також вручну кольоризував свої чорно-білі знімки для клієнтів, розфарбовуючи їх у натуральні відтінки. Таким чином митець створив справжній архів життя, який відображав велике місто та околиці Буковини.
Ще один визначний майстер – Ян Багринович. Його “сецесійні” картки (видовжені фото, прикрашені модерними графічними елементами) задають особливий тон. Через них видно, як перепліталися мода, стиль і мистецьке бачення міста.
Завдяки цим та іншим фотографам у нас залишилися кадри, які донині розповідають історію Чернівців крізь сцени з життя, настрою та культури давнього часу. І ми безперешкодно можемо відкрити двері в минуле і відчути місто так, як воно було понад сто років тому.
Центральна площа часто була в об’єктиві
Серед фотографій, які зберегли час – світлини Центральної площі Чернівців (нинішньої площі Ринок). Вони дають змогу буквально побачити, як місто дихало речами, які вже не збереглися в первозданному вигляді, але живуть у пам’яті. У період Австро-Угорщини ця площа мала назву Ringplatz. Вона була комунікаційним вузлом, де кипів торг, суспільне життя і новини. На архівних фото видно, як площа наповнена торговими крамницями: продавці виставляють фрукти, овочі, книги, читачі та перехожі спілкуються, дітлахи бігають, простір живе. Старі світлини передають енергію ринкового дня: шум базару, великий потік людей, дерев’яні ятки, різноколірні парасолі або капелюхи. І жодних рекламних банерів – продавці вголос рекламували свій товар та привертали увагу містян.
Домінантою площі здавна була ратуша Чернівців. Ця будівля у неокласичному стилі була зведена між 1843 та 1847 роками за проєктом Андреаса Мікуліца фон Радецкі.
Її висока вежа з годинником, строгі колони фасаду, портик: усе це добре видно на старих фотографіях і листівках. Завдяки цим кадрам можна уявити себе на брукованій площі. Підіймаючи голову – бачити годинниковий механізм, що налагоджено відлічує час, а поруч – живий людський потік, щоденне столичне життя Буковини.
Крім того, старі фото Центральної площі показують, що архітектура залишалася стабільною, змінювався лише стиль життя. Вони запрошують читача зануритися у ті часи: відчути запах зерна, фруктів, ремесел, почути голоси торговців, сміх дітей, потягнутись рукою, ніби можна доторкнутися до минулого.
Архітектура Чернівців, підкреслена знімками
Одні з найбільш захопливих старих фотографій – це кадри архітектурних перлин, які навіть зараз вражають формою, стилем і символікою. Наприклад, будинок-корабель, розташований на вулиці Головній. На старих листівках він виглядає так, ніби пливе посеред вулиці: його форми нагадують палубу, дах і вікна стають “вітрилами”, а фасад – корпусом великого корабля. Через фотографії таких будинків ми відчуваємо, наскільки архітектори минулого мріяли, експериментували й вкладали символіку в міські споруди.
Ще один елемент – будівлі в стилі модерн та сецесія. У центрі Чернівців багато кам’яниць із характерною “модерністською” лінією, орнаментом, вузькими вікнами, балконами, що виглядають як витвори мистецтва, а не просто житлові будинки. Фото початку XX століття дозволяють побачити первинний вигляд цих споруд – без сучасних надбудов, реклам, реконструкцій. Через них видно чисті контури, декоративні елементи, напрямок архітектурної думки того часу.
У цих кадрах – не просто каміння та цегла, а історії: архітектурні рішення, які втілювали мрії міста про модерність і європейську ідентичність. Можна уявити, як мешканці того часу виходили з таких будинків — вбрані, з парасолями чи тростинами, і переміщалися вузькими вуличками, де кожен фасад говорив про амбіції й естетику.
Пам’ять крізь плівку
Коли ми дивимося на старі фото, то отримуємо не просто документи, а портал у минуле. Архівні установи відіграють ключову роль у збереженні цієї пам’яті. Тому державний архів Чернівецької області зберігає значну кількість фотографій дорадянського періоду, документальних та приватних світлин.
Чернівці того часу були мультикультурним містом – тут жили українці, німці, євреї, румуни, поляки, і це відбивалося на фотографіях. Ательє конкурували між собою, і деякі з них здобували престижні титули. Один із місцевих майстрів, наприклад, мав звання “цісарсько-королівського фотографа”, що прирівнювалося до відзнаки найвищого рівня.
Завдяки таким ентузіастам до нас дійшли світлини, де можна побачити Чернівці ще австрійськими: акуратні фасади, черепичні дахи, площі, заповнені кінними екіпажами. У цих кадрах — не лише естетика минулого, а й уважність до деталей, любов до міста, яке тоді переживало свій культурний розквіт.
Архівісти, дослідники та історики також доклали зусиль, щоб фото стали доступні для вивчення, демонстрацій, виставок. Тож нині вони “оживають” не лише в книгах, але й в онлайн-галереях.
Коли ми переглядаємо такі знімки, то ніби розмовляємо з тими людьми, які вже давно пішли. Ми можемо уявити себе частиною їхнього світу: пройти старими вулицями, торкнутися бруківки, відчути запах чогось, чого давно немає. І саме тому ми повинні не лише зберігати фото у цифрових архівах, а й передавати далі – через статті, виставки, розповіді.
Сьогодні більшість цих фотографій зберігається у фондах Державного архіву Чернівецької області. Там можна знайти світлини кінця XIX – початку XX століття, які показують не лише архітектуру, а й життя людей. У 2024 році архів презентував виставку до 615-ї річниці першої письмової згадки про Чернівці. На ній були старі документи, листівки, плани, світлини, що вперше побачили світ після десятиліть зберігання у фондах.
Такі виставки – це вагома культурна подія, спосіб відновлення пам’яті. Вони повертають людям відчуття спадковості, нагадують: історія не лише в книгах, вона у наших власних дворах, у старих будинках, у тих самих вулицях, які пережили і Австро-Угорщину, і дві світові війни, і радянську добу.
Особливу роль у цьому процесі відіграють місцеві ініціативи. Проєкт “Архітектура Чернівців: втрачене та збережене”, створений архітекторами й істориками, оцифрував близько чотирьох тисяч старих світлин. З них обрали кілька десятків, щоб показати, як змінювалося місто протягом століття — від елегантних вілл до сучасних фасадів. Тож це вже не просто архів, а діалог між минулим і сьогоденням.