У ХХ столітті, а саме 3 листопада 1918 року в Чернівцях відбулися народні збори, які стали важливою історичною подією для майбутнього нашого краю. Метою зібрання було приєднання Буковини до Великої України. Більше на сайті ichernivchanyn.
Буковинське віче – це важлива подія, яка визначила історичну долю буковинського краю. Національна самоідентифікація буковинців відіграла важливе значення в приєднанні Буковини до України та перших кроках до Незалежності нашої країни.
Історичне значення Буковинського віче для України
Недільної днини 3 листопада 1918 року в Чернівцях зібралося понад 10 тисяч людей з усіх повітів буковинського краю. В газеті «Буковина» (від 10.11.1918 року) писали, що зібрання відбулося у Чернівцях в трьох місцях: Народному Домі, Робітничому Домі та Музичному Товаристві. Основною вимогою було:
«Віче бажає прилучення австрійської часті української землі до України» (із газети «Буковина» від 18.10.1918).
В результаті віче було ухвалено шість пунктів: Буковина входить до Західноукраїнської держави; євреїв визнають окремою нацією; а також буковинці проти, щоб їхню територію вважали «румунськими землями».
Після буковинського віче учасники пройшли чернівецькими вулицями до площі Елізабетплац, яка нині називається Театральною. Осип Безпалка висловив бажання всього буковинського народу приєднатися до України. Маніфестація закінчилася проголошенням гімна «Ще не вмерла Україна» та співом «Не пора». Також відомо, що ще до цієї події 13 жовтня 1918 року на українській міжпартійній конференції проголосили бажання не перебувати в австрійській окупації, а Буковину поділити на українську та румунську частини. А вже на самому Буковинському віче висунули бажання разом із іншими українськими землями відновлювати українську державу.
11 листопада 1918 року Румунія захоплює Буковину, знецінюючи прагнення населення належати до України. 22 січня 1919 року в складі ЗУНР буковинський край об’єднався з Українською Народною Республікою відповідно до Акту Злуки. На жаль, Україна зазнає поразки під час Польсько-української війни, а Буковина окупована румунськими військами. Однак в майбутньому, а саме 1940 року Буковина все ж приєднається до України. Бо як було зазначено 3 листопада 1918 році на буковинському віче, «що український нарід чужого не бажає, але своєї землі боронитиме до останнього».
Організатори Буковинського віче
Як уже зазначалося, на збори прибуло понад 10 000 людей, що означає про усвідомленість буковинців своєї приналежності до українського народу. Велика кількість людей, які зібралися 3 листопада 1918 року, є проявом розуміння буковинця у своїй національній приналежності до українського народу. Буковинське віче пов’язане з іменами таких людей, як: Омеляна Поповича, Аурела Ончула, Степана Смаль-Стоцького та інших. Кожен із них сприяв події, яка увійде в історію, як перший крок буковинського краю до Незалежності у складі України.
Омелян Попович – український письменник, публіцист, педагог та громадсько-політичний діяч Буковини. 1911 року був посолом Буковинського крайового сейму, а також членом виконавчого органу сейму Буковинського крайового виділу. В 1918 році він був президентом Буковини. Під час Буковинського віче виступав у Робітничому Домі та Музичному Товаристві, де представляв бажання буковинців належати до України.
Ауреал Ончул – є цікавою історичною персоною для Буковини. Він румунський громадський та політичний діяч Буковини. 1918 року він разом із Омеляном Поповичем перебрали на себе владу Буковини. Того ж року був заарештований румунськими окупантами.
Степан Смаль-Стоцький – український мовознавець, літературознавець, історик, педагог та політично-громадський діяч. Його вважають одним із діячів національно-культурного відродження Буковини. Степан Смаль-Стоцький належить до організаторів культурологічних товариств на Буковині. Наприклад: 1887 року став головою товариства «Руська школа», а 1889 року голова товариства «Руська бесіда». Також Степан Смаль-Стоцький відомий, як автор першої української граматики (1893 р. видана в Чернівцях). 1917 року голова Бойової Управи Січових Стрільців. У листопаді 1918 року його визнано одним із дванадцяти академіків-фундаторів Української академії наук.
Згадка про Буковинське народне віче в архівних документах
Архівні документи є важливим інструментом для дослідження історичних подій та фактів. На офіційному сайті державного архіву Чернівецької області розміщені документи та статті газет про цю історичну подію. В архіві збережені портрети діячів, які пов’язані з Буковинським віче, це: Аурел Ончул, Омеляна Попович, Степана Смаль-Стоцький. Серед документів знаходимо статті про ту подію в газетах. Наприклад, у газеті «Буковина» розміщена стаття «До українського народу Буковини» (1 листопада 1918 року), в якій повідомляють та закликають до зібрання на всенародне віче. У статті вказується, що зібрання відбудеться в «Народному Домі» о 10 годині. Основною метою статті є заклик до проголошення своєї волі до українства всьому світу. Заклик до буковинського краю із гаслом, що українська земля для українців.
Серед архівних документів можна натрапити на документ, який вказує на рішення Румунської Національної Ради про оголошення стану облоги на Буковині (документ датується 12 листопада 1918 р.).
В архіві також є документ «Закон про включення Північної Буковини і Хотинського повіту до складу УРСР» (2 серпня 1940 р.). Саме цього дня Верховна Рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік постановила про включення цих територій до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Буковинське віче 3 листопада 1918 року – це історичний доказ, що український народ славиться своєю згуртованістю та прагне захищати незалежність України. Ця подія стала голосним проголошенням усьому світу, що буковинський край – це Україна. Буковинське віче – це переломний момент у свідомості кожного буковинця. Пам’ятати про події виборювання своєї незалежності є обов’язком кожного українця.
Газета «Буковинське віче»
Досить символічно є вихід газети «Буковинське віче» у Чернівцях 3 листопада 1990 року. На сторінках газети публікували новини про Чернівецьку область, а також історичні, біографічні матеріали та різноманітні спогади і замітки. Часопис презентує творчість багатьох публіцистів (О. Поповича, І. Дзюби, С. Павличко та багато інших). Першим головним редактором був відомий на той час літератор Віталій Колодій. Також досить довгий період редактором була Віра Китайгородська.
