Наш земляк, буковинець, надзвичайний талановитий музикант, композитор і педагог, Йосип Ельгісер отримав визнання не тільки від захопленої публіки, але й від колег, міжнародних організацій. Він єдиний із українців має Золоту медаль ЮНЕСКО та отримав звання «Золоте ім’я світової культури», пише ichernivchanyn.com.
На жаль, життя музичного генія обірвалось у 2014 році, але ми не забуваємо цю неординарну людину та розповідаємо наступним поколінням про того, ким треба пишатися.
Факти з біографії
Йосип Мойсейович Ельгісер народився 29 грудня 1929 року у передмісті Чернівців під назвою Нова Жучка, у небагатій єврейській родині. Його батько був простим столяром, а мама Ернестина – домогосподарка, вона займалася вихованням дітей.
З 5-річного віку Йосип став вчитися грі на роялі, який був у домі, підглядаючи, як учителька навчає його старшу сестру Клару. А потім, коли нікого не було вдома, сам повторював все, що запам’ятав.
Уже в 6 років вперше виступив на справжній сцені в Садгорі. Перед родичами, сусідами, представниками інтелігенції маленький хлопчик блискуче виконав 4 складні п’єси: Варіації Бетховена, “Пісню без слів” Мендельсона і дві сонати – Гайдна та Моцарта. Талановитий малюк скоріше навчився читати ноти, ніж книжки.
Музичні здібності та володіння багатьма музичними інструментами кілька разів рятували його та всю родину від голодної смерті. Крім того, у Йосипа проявився талант і до малювання, він освоїв малярство та іконопис, чим заробляв уже з 8-ти років.
Коли хлопчикові виповнилося 10 років, почалася Друга світова війна. Його родина потрапила в єврейське гетто у селі Мар’янівка, потім їх перевезли в Копайгород Вінницької області. Багато чого прийшлося пережити, але всі вижили завдяки Йосиповим талантам. Він малював християнські ікони та вимінював їх через паркан на продукти та фарби. А охороні грав на привезеному звідкись роялі, за що теж отримував їжу.
Після закінчення війни родина повернулася в Чернівці, які вже увійшли в склад радянської України. Тепер хлопець міг розвивати свої таланти, але у нього з’явилося ще одне захоплення – медицина. Він поступив в Чернівецький медичний інститут і вчився на хірурга з 1948 по 1955 року. Під час навчання став солістом оркестру вишу, тоді написав свою першу пісню, а також відомий “Буковинський вальс”
Але музика не відпускала. У 1950 році Йосип поступив на заочне відділення музичного училища імені Сидора Воробкевича, де за 2 роки опанував фах концертмейстера та піаніста-педагога.
Після закінчення навчання на медичному факультеті Йосип Ельгісер 6 років за направленням працював лікарем-хірургом Грозинської дільничної лікарні в Чернівецькій області.
Але в майбутньому все-таки вирішив пов’язати своє життя з музикою – він вступив до Київської державної консерваторії імені П.І.Чайковського. Після 5-ти років навчання він став справжнім віртуозом та здобув славу видатного концертмейстера. Уже на другому курсі консерваторії талановитого чоловіка запросили викладати теорію музики в Чернівецьке музичне училище. Там він пропрацював більш як 50 років і став улюбленим педагогом у студентів, виплекав сотні талантів, якими гордиться Україна.
Творчість та досягнення Йосипа Ельгісера
За період свого творчого життя музикант здобув світову славу, виступаючи з концертами по всьому світу, акомпанував таким видатним співакам, як Дмитро Гнатюк, Анатолій Солов’яненко, Ігор Ойстрах, Зара Долуханова та іншим.
Саме Ельгісер започаткував традицію історичних концертів, присвячених фортепіанній музиці. За 5 років він дав 27 концертів, на яких виконав 443 твори найвидатніших композиторів світу – від Баха до сучасників. Саме за цю концертну серію митець був нагороджений Золотою медаллю ЮНЕСКО й удостоєний званням “Золоте ім’я світової культури”. Нагороду отримала дочка митця Вікторія, бо він за станом здоров’я не зміг поїхати в Бельгію. Офіційна церемонія відбулася у Королівській опері, бельгійський король особисто вручив медаль і передав вітання лауреату. До речі, таку Золоту медаль має тільки відома балерина Майя Плісецька.
Проводив також активну просвітницьку роботу, збирав ноти музичних творів буковинських композиторів – у Ельгісера була велика бібліотека раритетних партитур, яка тепер належить музучилищу.
У нього велика кількість публікацій у фахових виданнях, в тому числі й за кордоном, музикант добре володів румунською, англійською та німецькою мовами.
Завідувач кафедри музики ЧНУ Вадим Лісовий розповідав:
“Це був унікальний піаніст. А про музику, здається, знав усе. Музиканти навіть жартували, що Ельгісер може відтворити будь-яку музику будь-якого композитора. У його творчому доробку – багато вокальних і фортепіанних творів. Він був дуже добре обізнаний з історією музики Буковини. За власні кошти видав цілу антологію під назвою “Я – буковинець”.
Серед творчих досягнень Ельгісера слід сказати:
- він автор понад сотні пісень, романсів і хорових творів;
- написав 200 творів для оркестру, фортепіано, струнних інструментів;
- майже 50 п’єс тепер виконують духові та оркестри народних інструментів;
- випустив низку підручників для студентів музичних училищ, а також музичний словничок для дітей;
- з 2000 по 2003 роки в Україні був виданий 7-томний збірник творчого спадку композитора;
- в знак поваги австрійські колеги у 2002 році випустили компакт-диск «Музика з Буковини» редакція Й. Ельгісера, де він виконав свої твори;
- записав 15 дисків Антології фортепіанної музики.
У нього більше понад 10 престижних нагород, а у 2000 році на “Алеї зірок” в Чернівцях з’явилося ім’я Йосипа Ельгісера.
Серед відомих широкому загалу пісень слід назвати “Черемош”, “Чернівчаночки”, “Не змовкне пісня Кобзаря”, “Ковалик”, “Серенада”.
Був одружений. Свою дружину Тетяну зустрів у медичному інституті, після закінчення якого вони вже як сім’я поїхали працювати в сільську лікарню. Там, в селі Грозинці, вони створили хор з місцевих жителів, з яким їздили виступати навіть в Київ, де виграли конкурс. Після того концерту голова журі порадив талановитому музиканту поступати в консерваторію. У пари народилася донька Вікторія, яка стала відомим дизайнером інтер’єрів.
Помер Йосип Ельгісер 24 травня 2014 року у віці 85 років у Москві, коли гостював у дочки. Але він хотів бути похованим в Чернівцях, біля дружини, тому його прах привезли в рідне місто. Спочиває на Алеї Почесних поховань Центрального кладовища.
