У культурній спадщині Буковини ім’я Сидора Воробкевича посідає особливе місце. Композитор, письменник, педагог і душпастир не лише створював оригінальні пісні й п’єси та збирав народні мелодії, а й вибудовував фундамент української музичної освіти. На сторінках ichernivchanyn.com згадуємо, чим уславився Сидір Воробкевич і як його діяльність змінила культуру Чернівців.
Композитор, який закохав Буковину в українську пісню
Сидір Іванович Воробкевич народився 5 травня 1836 року в Чернівцях у родині викладача філософії та богослов’я. Коли хлопцеві було 4 роки, померла його мати Єлизавета, а в 1845 році, коли йому виповнилося 9, не стало й батька Івана. Сидора разом із братом Григорієм і сестрою Аполонією забрав до себе дідусь Михайло Воробкевич, священник із Кіцманя. Опікувалася дітьми і їхня бабуся Параскева, яка співала народних пісень, розповідала казки та перекази. У родинному середовищі майбутній композитор змалку знайомився з українською усною творчістю.
У 1849 році Сидір Воробкевич вступив до Чернівецької гімназії, де почав писати вірші й створювати до них музику. У 1855 році він написав перші інструментальні композиції:
- польки;
- кадрилі;
- коломийки;
- марші.
Після закінчення духовної семінарії у 1861-му Сидір Воробкевич став священником. Душпастирську службу він проходив у буковинських селах, зокрема Давидівцях і Руській Молдовицi. Там записував українські народні пісні, знайомився з румунським фольклором, вивчав місцеві обряди. Результатом його захоплення стала дослідницька праця «Наша народна пісня», завершена 1865 року. У ній Сидір Іванович розглядав народну музику як джерело історичних відомостей і важливу частину культурної спадщини.
Музичну освіту Воробкевич здобував у професора Віденської консерваторії Франца Кренна. У 1868 році він склав іспит на звання викладача співу та регента хору.
З 1867-го Сидір Іванович працював у Чернівцях. Воробкевич викладав музику й спів у духовній семінарії, гімназії, учительській семінарії. У 1875 році він почав працювати на богословському факультеті Чернівецького університету.
Музична спадщина композитора охоплює:
- понад 400 хорових творів, близько 250 з яких написані на власні тексти;
- романси;
- солоспіви;
- дуети;
- квартети;
- псалми;
- інструментальні композиції.
Воробкевич також використовував поезію Тараса Шевченка, Юрія Федьковича, Івана Франка та інших авторів. На слова Кобзаря Сидір Іванович створив кілька хорових композицій, серед яких:
- «Гомоніла Україна»;
- «Думи мої»;
- «Тече вода»;
- «Утоптала стежечку».
Відомими творами Воробкевича також є:
- «Над Прутом у лузі»;
- «Збудилась Русь»;
- «Заграй ми, цигане старий».
У них поєднуються народні мелодійні мотиви й авторська музична обробка. Особливої популярності набула пісня «Мово рідна, слово рідне», яка стала одним із найвпізнаваніших музичних творів про українську мову.
Як Сидір Воробкевич розвивав музичну освіту в Чернівцях
Працюючи з учнями, Сидір Воробкевич зіткнувся з нестачею українських навчальних матеріалів із музики та співу. Тому він почав укладати підручники й пісенники, які могли використовувати вчителі буковинських шкіл. У 1869 році Воробкевич видав німецькою мовою посібник «Загальне музикознавство» (Allgemeine Musiklehre), а вже наступного року в Чернівцях надрукували його «Збірник пісень для шкіл народних, нижчих класів гімназійних і реальних». До видання увійшло 20 пісень із нотами.
Найбільшою педагогічною працею композитора став «Співанник для шкіл народних», опублікований у Відні 1889 року. Він складався з трьох частин і містив 129 пісень. Серед них були народні мелодії, твори на слова Тараса Шевченка, Юрія Федьковича, Івана Франка та інших українських і румунських поетів. Окрему цінність мала третя частина, у якій Воробкевич виклав основи музичної теорії.
Співанник Сидора Івановича використовували в школах Буковини та Галичини, а його перевидання свідчили про попит на навчальні матеріали автора. Завдяки його просвітницькій роботі діти могли опановувати музичну грамоту на доступному українському матеріалі, а вчителі мали готовий репертуар для уроків співу.
Літературна творчість Сидора Воробкевича
Сидір Воробкевич відомий не лише як композитор. Він писав поезію, прозу, драматичні твори, працював над текстами для власних пісень. Літературні твори Воробкевич публікував під псевдонімами Данило Млака та Демко Маковійчук. У них Сидір Іванович розповідав про:
- історію Буковини;
- життя селян;
- духовні пошуки звичайних людей.
Літературний дебют Воробкевича відбувся 1863 року. У львівському збірнику «Галичанин» надрукували 5 його віршів під спільною назвою «Думки з Буковини».
Найвідомішими поетичними творами Воробкевича є:
- «То моя Буковина»;
- «Рідний край»;
- «Рекрути»;
- «Панська пімста».
Писав Сидір Іванович і повісті, оповідання й історичні поеми, зокрема «Турецькі бранці» й «Нечай».
Важливою подією для українського культурного життя Чернівців став вихід альманаху «Руська хата» у 1877 році. Сидір Іванович упорядкував і видав його під псевдонімом Данило Млака. До збірника увійшли твори авторів із Буковини, Галичини та Наддніпрянської України, серед яких Юрій Федькович, Пантелеймон Куліш, Ганна Барвінок і сам Воробкевич. На сторінках альманаху були представлені драматичні твори, поезія та проза.
Ідею видання Сидір Воробкевич пояснював прагненням об’єднати літературні сили різних українських земель. У листі до Юрія Федьковича від 3 лютого 1876 року він писав, що хоче видати альманах, аби «оживити нашу літературну ниву». Тож «Руська хата» стала для Чернівців не просто збіркою творів, а інструментом для налагодження співпраці письменників і поширення українського слова.
Театральна спадщина та вшанування пам’яті митця
Сидір Воробкевич зробив помітний внесок і в розвиток буковинського театру. Він писав драми, комедії, водевілі та оперети, а також створював музику до сценічних творів. Серед його відомих п’єс:
- «Пан мандатор»;
- «Янош Іштенгазі»;
- «Золотий мопс»;
- «Пані молода з Боснії».
У творах Сидір Іванович Воробкевич звертався до побуту, звичаїв і суспільних проблем свого часу. Його драматургія давала місцевим аматорським колективам український репертуар для постановок.
Сидір Воробкевич помер 19 вересня 1903 року в Чернівцях. Поховали його на Руському кладовищі — одному з найвідоміших історичних некрополів міста. Могила митця стала місцем пам’яті про людину, яка поєднала композиторську, літературну й педагогічну діяльність.
Ім’я Сидора Івановича Воробкевича збереглося в культурному просторі Чернівців. Його ім’ям названо Чернівецький обласний фаховий коледж мистецтв, а на будинку, де жив митець, встановлено меморіальну дошку. Його твори стали частиною українського музичного та літературного надбання Чернівеччини.
Творчість Сидора Воробкевича — яскравий доказ того, як багато здатна змінити одна людина заради розвитку культури свого краю. Його талант не знав меж: він писав музику й пронизливі вірші, навчав дітей співу й складав шкільні підручники. Завдяки таким титанам думки як Воробкевич Чернівці перетворилися на потужний осередок українського національного життя на Буковині. І доки його пісні лунають на концертах, а твори знаходять свого читача, ім’я митця живе в серцях і пам’яті рідного міста.