Радянська влада прийшла на Буковину в 1940 році. Почалося з того, що 26 червня 1940 р. уряд Української радянської соціалістичної республіки відправив ноту керівництву Румунії про повернення Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР, тому що вони були незаконно анексовані в 1918 році, пише ichernivchanyn.com.
Входження Чернівців у склад СРСР
Передача Буковини та Хотинського району відбулася 7 серпня 1940 року. В той же день на підставі конституції СРСР та закону про зміни в статтях 13, 23, 48 було утворено Чернівецьку область УРСР. В місто увійшла Червона Армія, був створений гарнізон, а з Києва привезено керівництво, яке мало забезпечити дію радянських законів.
Населення Чернівців сприйняло цю подію неоднозначно, багато жителів вимушено покинули свої домівки – практично всі німці виїхали в Німеччину, а більшість румунів – в Румунію. Та не встигли більшовики укласти свої порядки, як почалася Велика Вітчизняна війна і 6 липня 1941 року в місто зайшли німецькі та румунські війська.
Знову була створена Буковинська губернія. Під час німецького періоду населення Чернівців дуже постраждало – практично всі євреї були розстріляні, частину молоді (понад 20 тисяч) депортували до Трансністрії (тепер це територія Молдови). Врятував їм життя тодішній мер міста Траян Попович. Багато українців – вся еліта, теж були заарештовані та вивезені в концтабори. Фашисти зруйнували майже всі синагоги, підірвали мости через Прут.
Післявоєнний період
Звільнили місто радянські війська 29 березня 1944 року, краю повернули назву Чернівецька область. Гірські райони ще були під румунами майже до кінця вересня. Знову відбулося велике переселення – з міста повтікали німці, румуни та поляки, зате повернулися українці й євреї. Збільшилася кількість районів коштом приєднання частини Бессарабії та раніше румунського міста Герца.
Після повернення радянської влади почався жорстокий терор місцевого населення, особливо в селах, де люди не хотіли віддавати свою землю в колгоспи. Багатьох просто вивезли з рідних країв у віддалені райони СРСР, деякі буковинці опинилися аж на Далекому сході та острові Сахалін.
За офіційними даними, тільки з самих Чернівців було депортовано 33 тисячі осіб, з них 20 тисяч перевезли в східні області УРСР на освоєння вугільних родовищ Донбасу, а інші відправлені по всій території СРСР. Якась частина місцевого населення, не маючи ніякої кваліфікації, по оргнабору за власним бажанням виїжджала на великі післявоєнні будівництва. В той же час, в область привезли майже 53 тисячі переселенців з СРСР. Це здебільшого були росіяни – партійні та комсомольські керівники, фахівці на підприємства, військові з родинами, вчителі та науковці. В школах стала обов’язковим вивчення російської мови.
Хто не хотів миритися з радянською владою, вступали в ОУН і йшли в ліси партизанити. Вони вбивали комуністичних керівників, яких знову привезли в край, віддавши їм конфісковане у чернівчан житло.
А міське населення було у виграші – робітники, які раніше жили в напівпідвалах і бараках, отримали квартири, освіта стала обов’язковою, дорослі теж могли опанувати грамоту у вечірніх школах. Були відкриті будинки культури, стала доступною медицина, тому містяни швидше сприйняли нову владу. В 1944 році був створений Чернівецький медичний інститут, організувані професійно-технічні училища для молоді.
На Буковині діяла ОУН-УПА, яка налічувала понад 10 тисяч активних членів. Майже всі вони загинули в період з 1945 по 1952 роки. У Другій світовій війні на боці різних сил взяли участь 93 тисячі буковинців, 13 тисяч загинули, двоє отримали звання Героя Радянського Союзу.
Знакові події в історії Чернівців з 1944 по 1991 рік
У 1944-1945 роках в краї спостерігалася небачена посуха, після якої почався голод, правда, не такий страшний, який був в наступні 2 роки на півдні та сході України. За наказом із Москви на Буковині в 10-денний термін було відібрано все зерно у господарств, не залишили навіть для посіву. Завдяки воїнам УПА частину збіжжя під час транспортування вдалося відбити, що і врятувало буковинців від страшних смертей.
Військові дії принесли в місто великі руйнування, на відбудову знадобилося понад 5 років. З 1945 року в місті почали будувати та відновлювати промислове виробництво – було відкрито дві текстильні та бавовняно-прядильна фабрики, запрацював машинобудівний завод, ЛЕГМАШ, панчішне об’єднання (саме велике на той час в СРСР).
В 1945 році була відновлена робота Чернівецького університету, мова навчання стала українською, а освіта – безкоштовною. Спочатку студенти навчалися на 7 факультетах, а в 1955 році їх вже було 11. Теологічний факультет ліквідували.
В 1965 році до Чернівців приєднали містечко Садгура, яке розташоване на лівому березі Прута. Населення міста збільшилося на 20 тисяч осіб, більшість з яких – євреї.
До 1967 року по вулицях міста курсували трамваї, лінії були побудовані ще за правління бургомістра Антонія Кохановського. Радянська влада вирішила ліквідувати транспортну проблему шляхом використання тролейбусів та автобусів, тому трамвайні колії були демонтовані.
На початок 70-х років у Чернівцях вже було 50 шкіл, 8 професійно-технічних, медичне та музичне училища, 8 технікумів, 3 вищі навчальні заклади. З’явилися нові мікрорайони – Шевченківський, Першотравневий, Гравитон.
13 вересня 1970 року на Театральному майдані Чернівців вперше перед великою аудиторією виступив уродженець Буковини Володимир Івасюк.
У 1975 році був створений камерний оркестр при Чернівецькій філармонії, який приніс місту світову музичну славу.
У 1989 році, з 17 по 24 вересня, в місті відбувся величезний фестиваль української пісні “Червона рута”, куди з’їхалися понад 500 виконавців з усього світу.
Страшна історія з отруєнням дітей
У жовтні-листопаді 1988 року і Чернівцях сталися страшні та незрозумілі події – раптом масово почали лисіти діти, багато з них перебували у важкому стані з ураженням нервової системи. Попередній діагноз – облисіння (алопеція) невідомого походження.
Дослідження показали, що вони отруїлися ракетним паливом, але владі такий висновок не сподобався, тому офіційно причину не названо і досі. В документах ситуацію називають екологічною трагедією. Існує також версія отруєння сполуками талію, але вона також не підтверджена. В Москву на обстеження було відправлено 218 дітей, у 165 з них в крові знайшли гідразин (компонент ракетного палива) і талій.
На сьогодні найбільш вірогідна версія говорить про розлите по вині радянських військових ракетне паливо на вулиці Лук’яна Кобилиці. Знайшлися свідки, які бачили, як військові посеред ночі змивали асфальт із шлангів, а перед тим там проїхала колона ракетних тягачів.
Начальник Чернівецького обласного бюро судово-медичної експертизи Віктор Бачинський в інтерв’ю розказав:
Коли стали поступати перші постраждалі діти, вони були найбільш важкими, зокрема мали органічні ураження нервової системи. Нам слали на аналіз їхню сечу. У сухому залишку сечі перших п’яти дітей виявили сліди гідразину та його похідних, а це є ракетне паливо. Гідразин і більшість його похідних дуже токсичні, вони належать до першого класу небезпеки. Якби у ті часи мали мас-спектрометр, то цілком могли виявити гідразин і в біологічних середовищах інших дітей, ступінь отруєння яких був легший. Однак менші концентрації тодішня апаратура «не брала».
За висновок, неугодний владі, В. Бачинського ледь не вигнали з роботи. На жаль, з часом справу цю замовчали та залишили людей сам на сам з бідою. Багато з тих дітей стали інвалідами на все життя.
В 1991 році Україна здобула незалежність, як живуть Чернівці ці 30 років – в наступному матеріалі.
